Народжені в Україні: Глинська Олена -- княгиня, що правила Московією і керувала царем

              

Олена Василівна Глинська (*1508 — †4 (13 квітня) 1538) — велика московська княгиня, друга дружина великого московського князя Василія III Івановича. Спадкоємиця знатних родів русинів-українців і хрещених татар-ординців регіону.

Дочка литовського князя Василя Львовича Глинського з русько-татарського роду Глинських та його дружини Анни Якшич. Є версія, що при народженні у неї було інше ім'я, а Оленою вона стала коли пішла заміж за московського князя при хрещенні.

По чоловічій лінії Олена онука Мансура Кията — старшого сина золотоординського темника (намісника) Мамая та дочки 12 хана Золотої Орди Більзебека. На початку 15 століття в знак добрих стосунків з Мамаєм, литовський князь Вітовт подарував своїм співдружникам землю на території сучасної України біля містечка Глинськ. Правильно буде сказати, що він повернув ці землі, бо вони споконвіку були копчатськими. У 15 столітті після цього князів Мамаєвих починають іменувати князями Глинськими. Саме у Глинську знаходилася їхня резиденція. Вважається, що місто Глинськ знаходилося в районі сучасної Золотоноші або р. Сула.

По материнській лінії вона вела рід від сербського православного роду Петровичей, який був в ту пору магнатським угорським родом, що грав перші ролі при королі Яноші Заполяї.

Легенди її роду також розповідають, що свій початок він бере від знаменитого правителя кочівників-завойовників Золотої Орди, хана Мамая. Внук Мамая, якого звали Лекса (татарський варіант імені Олександр) отримав у дар від литовського князя Вітовта міста Полтаву і Глинськ.

Як Олена опинилася у Московії? У 1508 р. князь Михайло Глинський очолив повстання проти феодалів – підтримували його московити, які у разі успіху пообіцяли йому ще й Смоленську землю на додачу. Ця спроба виявилася провальною – і в результаті декілька знатних родин, причетних до «путчу», змушені були емігрувати з українських земель – серед тих, хто виїхав до Москви, була і племінниця Михайла Глинського Олена. У давній історичній монографії «Стефанъ Баторiй и Днѣпровскiе козаки: ізслѣдования, памятники, документы и замѣтки» йдеться про те, що Олена Глинська була саме з Черкас.

Олена вийшла заміж за Василя III в 1526 році. Вона була другою його дружиною. Першою ж дружиною була Соломонія Сабурова, яка була відібрана на "конкурсі красоти". Спочатку з усієї держави звезли 1500 найгарніших дівчат, потім з них відібрали 300, 200, 100 і зрештою з десяти, що «дійшли до фіналу», вибирав сам цар як «голова журі». Причому, відбувалося це майже як у сучасному телешоу «Холостяк» – 26-річний «завидний жених» поселив дівчат у палаці, розкішно вдягав-годував, а під час спільних обідів і бесід наодинці визначався, чиї манери, розум і краса йому подобаються найбільше. Одну за одною відпускав по домівках, даруючи кожній на прощання хустину, гаптовану дорогоцінним камінням. Зрештою, свій вибір зупинив на напівтатарці за походженням, Соломонії Сабуровій. Обраниці на той час було 14 чи 15 років. Після 20 років бездітного шлюбу цар розлучився з Соломонією, зіславши її черницею в провінційний монастир.

На фоні з московських дівиць – широкогабаритних «протикіннотних» баришень з волоссям, фарбованим цибулинням і щоками, навощеними буряком (мода і стандарти красоти були не такі як зараз), Олена була висока як на той час (165 см), струнка, вогненно-рудоволоса від природи  княжна з нордичним типом обличчя, холодну красу якого оживляв шалений блиск очей спадкоємиці роду ханів-завойовників, у 18 років вільно говорила на «язикє» московитів, а також спілкувалася без перекладачів німецькою, польською, і навіть давньою латиною читати й писати уміла.

Після першого ж знайомства і сам 47-річний цар змінився: зголив традиційну для московитів бороду, закинув подалі свій азіатського покрою одяг і вбрався у замовлений з Польщі модний європейський кунтуш, хоча взувся таки у яскраво-червоні, з закрученими носаками саф’янові чоботи за останнім писком саме московської моди – таким і свататись явивсь.

Весілля Василя ІІІ і Олени Глинської

У серпні 1530 року вона народила царю Василеві первістка, якого назвали Іваном, а у 1532 році – сина Юрія. Та вже 1533 року цар помирає від зараження крові, перед смертю заповівши трон трирічному сину Іванові, під керівництвом ради опікунів. Вдова ж мала залишатися обабіч влади, та несподівано для всіх вона зуміла влаштувати фактично «переворот», у результаті якого стала першою від часів давньоруської княгині Ольги безроздільною жінкою-правительницею. Опікунська рада з семи регентів була розігнана і кинута до в’язниці – туди потрапив навіть рідний дядько Олени – той самий Михайло Глинський, з яким вона свого часу прибула до Москви. В результаті Олена фактично стала регенткою при малолітньому спадкоємцеві Івані IV. 

В часи свого правління (1533-1538 рр.) на Олена Глинська жодного разу не прогавила момент, коли готувалися закипіти пристрасті внутрішніх політичних інтриг чи момент, коли сусіди-іноземці або власні бояри намагалися тихцем відрізати шмат від її державного «пирога». Крутий норов і честолюбство допомогли їй відстояти свої позиції, також чималу роль в цьому зіграли її фаворит — князь І.Ф. Овчина-Телепнев-Оболенський, який в роки правління Олени брав активну участь у багатьох державних справах. Пізніше видатний філософ Михайло Ломоносов назве її «вмілою і мудрою правителькою».Внутрішня політика Олени Василівни також відрізнялася великою активністю і була орієнтована на зміцнення великокнязівської влади, з противниками ж вона нещадно розправлялася. Глинська нещадно боролася з князями і боярами, що виступали проти центральної влади. У роки правління Глинської велася успішна боротьба проти зростання монастирського землеволодіння, обмежувалися податкові та судові пільги церкви і т.д. Почалася і реорганізація місцевого самоврядування. Проведено заходи із зміцнення армії.

Правила Московією княгиня з України всього близько 5 років, але за цей час встигла досягнути миру не тільки з колишньою Батьківщиною – Великим Князівством Литовським (хоча спочатку і повоювати довелося), а й з Лівонією, Молдовою, Астраханським ханством, Казанню і Ногайською ордою. Завдяки миру, який настав, вона отримала час на відбудову після пожеж Володимира, Ярославля і Твері, на розбудову Кремля в столиці та на зведення потужних фортифікаційних  стін навколо «Китай-города» в Москві.

Монета періоду Олени Глинської

Головною ж подією стала грошова реформа 1535 року – з обігу вилучили всі закордонні монети та ті, які друкували удільні князьки. Натомість ввели єдину монетну систему. В її основу було покладено срібний рубль, рівний 100 копійкам (срібна монета вагою 0,68 г, одна четверта частина копійки -- полушка), які отримали свою назву з-за того, що на них був зображений вершник зі списом (російською «копйом» у руках). Реформа стала значним кроком до стабілізації та пожвавлення економіки Московії.

Княгиня раптово померла 3 квітня 1538 року, коли їй було ледь за 30. Бояри раділи цьому, а Москвою поповзли чутки, що то було отруєння. Поховали правительку з України надзвичайно поспішно, а коли у ХХ столітті вчені досліджували її останки, у рудому волоссі княжни було знайдено солі ядовитої ртуті.