Про Сурікова Олексія Павловича

 

Суріков Олексій Павлович

12.10.1917 - 03.12.1943

Герой Радянського Союзу

Суріков Олексій Павлович – командир взводу роти протитанкових рушниць 350-го окремого винищувально-протитанкового дивізіону (294-а стрілецька дивізія, 73-й стрілецький корпус, 52-а армія, 2-й Український фронт), старшина.

Народився 12 жовтня 1917 року в місті Сергіїв Посад Московської області, в сім'ї робітника. Росіянин. Закінчив 7 класів. Працював продавцем.

У Червоній Армії – з 10 листопада 1940 року. 1942 року закінчив курси молодших командирів. У діючій армії – з 27 травня 1943 року. Воював на Воронезькому та Степовому (з 20 жовтня 1943 року – 2-й Український) фронтах. Брав участь у звільненні Лівобережної України.

У боях за визволення міста Черкаси (Україна) взвод О.П.Сурікова 2 та 3 грудня 1943 року стійко обороняв зайнятий рубіж, відбиваючи спроби німецьких військ прорватися з оточеного міста. Бійці взводу підбили кілька танків та штурмових знарядь, знищили більше роти живої сили противника і не відступили з позицій, борючись до останнього. Будучи оточеним німцями, О.П.Суріков підірвав себе гранатою.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування при форсуванні річки Дніпро, розвиток бойових успіхів на правому березі річки та виявлені при цьому відвагу та геройство старшині Сурікову Олексію Павловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.

Похований у братській могилі у селі Хутори (нині Черкаський район Черкаська область, Україна).

Нагороджений орденом Леніна (22.02.1944), медаллю «За відвагу» (12.10.1943).

Іменем Героя названо вулиці у містах Сергієв Посад Московської області та Черкаси (вулиця Сурікова), в селі Хутори Черкаського району (провулок Сурікова). У містах Черкаси та Сергіїв Посад встановлені меморіальні дошки.

    У перші дні жовтня 1943 року частини 294-ї стрілецької дивізії форсували Дніпро та захопили плацдарм біля села Пекарі (нині Канівський район Черкаської області, Україна). Під час оволодіння селом німці перейшли у контратаку. О.П.Суріков, впевнено командуючи відділенням, зустрів супротивника щільним організованим вогнем із протитанкових рушниць та стрілецької зброї. Німці, зазнавши втрат, відійшли назад. Наказом командувача артилерії 294-ї стрілецької дивізії О.П.Суріков був нагороджений медаллю «За відвагу».

Протягом місячних боїв плацдарм розширити не вдалося, і на початку листопада 294 стрілецьку дивізію було переправлено на лівий берег Дніпра, щоб повторно форсувати річку південніше, в районі міста Черкаси. А.П.Суріков був призначений командиром взводу в тій же роті протитанкових рушниць.

З нагородного листа на О.П.Сурікова:

«В боях за Социалистическую Родину тов. СУРИКОВ, командуя взводом противотанковых ружей оборонял окраину деревни Кирилловка Черкасского района. 2.12.43 г. противник, обработавший наш передний край массированным артминометным огнем и бомбёжкой из воздуха, бросил на участок, обороняемый взводом СУРИКОВА, до роты пехоты. Когда были отражены две контратаки противника, истреблено до 50 гитлеровцев, противник дрогнул. Тогда тов. СУРИКОВ с возгласом: «За Родину, за Сталина!» поднял бойцов в атаку. В завязавшейся рукопашной схватке тов. СУРИКОВ лично уничтожил 13 немецких солдат и офицеров.

На следующий день противник, желая спасти свою группировку, окружённую в г. Черкассы, вновь предпринял контратаку. В этот раз немцы бросили в бой к батальону пехоты в сопровождении 20 танков и 4 «Фердинандов». Взвод тов. СУРИКОВА с исключительной стойкостью оборонял занятый рубеж. Бойцы близко подпускали танки, уничтожали их. Один немецкий танк шел на ячейку, где находился тов. СУРИКОВ. Когда танк подошел на 10-15 метров, СУРИКОВ метким выстрелом из противотанковой ружья подбил его. Уничтожив 80 гитлеровцев, взвод во главе с тов. СУРИКОВЫМ выстоял, отразив несколько яростных контратак противника. Но вот враг подбросил новые силы. Гитлеровцы ценой огромных утрат взяли в кольцо взвод тов. СУРИКОВА. «Будем биться до последнего патрона, товарищи, но не уйдем с занятого рубежа», - обратился он к бойцам. У взвода кончались боеприпасы, один за другим выходили из строя бойцы, но стойкость оставшихся в живых не была сломлена. тов. СУРИКОВ продолжал воодушевлять их личным примером.

 Немцы все уже стискивали кольцо, в живых остался только один СУРИКОВ, но даже один он беспрерывно целился и бил из винтовки наседавших гитлеровцев. Когда же немцы предложили ему сдаться в плен, он выстрелил в них последние 3 патрона. После этого отложил винтовку в сторону, тов. СУРИКОВ взял в обе руки оставшиеся две гранаты и воскликнул: "Знайте, гады, что русские в плен не сдаются!" При этом одну гранату он бросил в немцев, другой же подорвал сам себя.

Тов. СУРИКОВ, проявивший стойкость и отвагу, мужество и героизм в борьбе с немецкими захватчиками, достоин присвоения звания «ГЕРОЙ СОВЕТСКОГО СОЮЗА» (посмертно).

Командир 350 отд. истр.противотанк. д-на

майор Пашков

12 декабря 1943 года"

Нагородний лист (переклад на українську мову).

«У боях за Соціалістичну Батьківщину тов. СУРІКОВ, командуючи взводом протитанкових рушниць, обороняв околицю села Кирилівка Черкаського району. 2.12.43 р. противник, який обробив наш передній край масованим артмінометним вогнем і бомбардуванням з повітря, кинув на ділянку, що обороняється взводом СУРІКОВА, до роти піхоти. Коли було відбито дві контратаки противника, винищено до 50 гітлерівців, противник здригнувся. Тоді тов. СУРІКОВ із вигуком: «За Батьківщину, за Сталіна!» підняв бійців в атаку. У рукопашній сутичці, що зав'язалася, тов. СУРІКОВ особисто знищив 13 німецьких солдатів та офіцерів.

Наступного дня противник, бажаючи врятувати своє угруповання, оточене у м. Черкаси, знову зробив контратаку. Цього разу німці кинули у бій до батальйону піхоти у супроводі 20 танків та 4 «Фердинандів». Взвод тов. СУРІКОВА з винятковою стійкістю боронив зайнятий рубіж. Бійці близько підпускали танки, знищували їх. Один німецький танк ішов на осередок, де був тов. СУРІКОВ. Коли танк підійшов на 10-15 метрів, СУРІКОВ влучним пострілом із протитанкової рушниці підбив його. Знищивши 80 гітлерівців, взвод на чолі з тов. СУРІКОВИМ вистояв, відбивши кілька запеклих контратак супротивника. Але ворог підкинув нові сили. Гітлерівці ціною великих втрат взяли в кільце взвод тов. СУРІКОВА. «Битимемося до останнього патрона, товариші, але не підемо з зайнятого рубежу», - звернувся він до бійців. У взводу закінчувалися боєприпаси, один за одним виходили із строю бійці, але стійкість тих, що залишилися в живих, не була зламана. Тов. Суріков продовжував надихати їх особистим прикладом.

 Німці все вже стискали кільце, в живих залишився тільки один СУРІКОВ, але навіть один він безперервно цілився і бив з гвинтівки гітлерівців, що насідали. Коли ж німці запропонували йому здатися в полон, він вистрілив у них останні 3 патрони. Після цього відклавши гвинтівку убік, тов. СУРІКОВ взяв в обидві руки дві гранати, що залишилися, і вигукнув: "Знайте, гади, що росіяни в полон не здаються!" При цьому одну гранату він кинув у німців, іншою підірвав сам себе.

Тов. СУРІКОВ, який виявив стійкість і відвагу, мужність і героїзм у боротьбі з німецькими загарбниками, гідний присвоєння звання «ГЕРОЙ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ» (посмертно).

Командир 350 від. винищ. протитанк. д-на

майор Пашков

12 грудня 1943 року"

Джерело: Суриков Алексей Павлович